Коли лікар каже, що перед імплантацією потрібна кісткова пластика, це часто сприймається як зайвий етап і зайві місяці очікування. Насправді йдеться про базову умову: імплантат тримається не в яснах, а в кістці, і йому потрібен певний обсяг щільної тканини з усіх боків. Якщо такого обсягу немає, його доводиться створювати.
Чому кістки бракує
Кістка щелепи існує доти, доки на неї є навантаження. Корінь зуба передає жувальний тиск углиб тканини, і вона постійно оновлюється. Щойно зуб видалено, ділянка залишається без роботи, і організм поступово розсмоктує те, що більше не використовується.
Найактивніше обсяг втрачається в перші місяці після видалення, тому кілька років без протезування майже завжди означають дефіцит. Ситуацію ускладнюють травматичне видалення, тривале запалення біля кореня, пародонтит, а також знімний протез, який тисне на ясна зверху.
Як оцінюють дефіцит перед операцією
Огляду й звичайного знімка тут недостатньо. Потрібна конусно-променева комп’ютерна томографія: вона показує висоту й ширину кістки в конкретній точці, її щільність, положення нижньощелепного нерва та нижню межу гайморової пазухи.
За цими даними лікар розуміє, чи вміститься імплантат потрібного розміру і скількох міліметрів бракує. Іноді дефіцит стосується ширини гребеня, іноді — висоти, і від цього залежить вибір методики.
Спрямована кісткова регенерація
Це поширений підхід за помірного дефіциту. Ділянку заповнюють кістковим матеріалом і накривають мембраною, яка працює як бар’єр: вона не пропускає всередину м’які тканини, бо ясна відновлюються швидше за кістку і встигли б зайняти весь простір.
Під мембраною зберігається місце, куди проростають власні кісткові клітини й судини, а матеріал із часом заміщується тканиною пацієнта. Мембрани бувають ті, що розсмоктуються самостійно, і ті, які знімають окремим втручанням.
Підсадка кісткового матеріалу
Матеріал може бути власним (частіше беруть стружку з ділянки нижньої щелепи), донорським, тваринного походження або синтетичним. Власна кістка приживається передбачувано, але потребує другої операційної ділянки, тому вибір залежить від обсягу дефекту.
Окремий випадок — верхні бічні зуби, над якими розташована гайморова пазуха. Тут виконують синус-ліфтинг: дно пазухи обережно піднімають, а простір, що звільнився, заповнюють матеріалом. Коли власної кістки лишилося достатньо, імплантат ставлять одночасно з підсадкою.
Розщеплення альвеолярного гребеня
Методику застосовують, коли висоти кістки вистачає, а ширини — ні: гребінь стоншений і нагадує лезо. Хірург поздовжньо розділяє його на дві пластинки й обережно розводить їх, створюючи проміжок потрібної ширини.
Утворений простір заповнюють кістковим матеріалом, а за сприятливих умов імплантат ставлять у ту саму операцію. Це скорочує термін лікування, але підходить не всім — важать щільність кістки й товщина зовнішньої пластинки.
Коли без пластики не обійтися
Пропустити етап можна, коли обсягу кістки достатньо або дефіцит мінімальний. Якщо ж імплантат не буде оточений кісткою з усіх боків, його стабільність із часом знижується.
Рішення ухвалюють за томограмою і станом тканин: іноді допомагає зміна довжини чи нахилу імплантата, іноді — вибір іншої опорної ділянки. Наприклад, у клініці Solovei Dental Clinic умови імплантації визначають після обстеження, і вже на цьому етапі стає зрозуміло, чи потрібна підсадка.
Скільки часу додає етап
Від підсадки до встановлення імплантата зазвичай минає від кількох місяців до пів року: тканина має дозріти й набути потрібної щільності. Ще кілька місяців потрібно на приживлення імплантата перед протезуванням.
Іноді шлях коротший — коли підсадку й імплантацію поєднують в одне втручання. У перші дні можливі набряк і помірна болючість, тож важливо дотримуватися рекомендацій щодо харчування й гігієни.
Кісткова пластика створює опору там, де її бракує. Етап подовжує лікування на кілька місяців, зате дає імплантату умови, без яких довготривалий результат малоймовірний.
